Harrya chromapes

Подосиновики – польза и лечебные свойства

Тіршілік ету ортасы және таралуы

Гарриа хромаптары болып табылады эктомикоризальды түрлері, және оның жемісті денелері топырақта шашыраңқы болып өседі. Олар әдетте ормандарда кездеседі қылқан жапырақты ағаштар, Бетуластар және емен Солтүстік Америкада. Солтүстік Американың таралуы шығыс Канададан оңтүстікке дейін Грузия және Алабама, оның ішінде Мексика. Ол батысқа қарай созылып жатыр Мичиган және Миссисипи. Жеміс маусымы көктемнің соңынан жаздың аяғына дейін созылады. Жылы Коста-Рика, мұнда түр еменмен байланысады, ол тіркелген Cordillera Talamanca, Поас және Иразу жанартауы. Ол сондай-ақ Гватемала. Азияда бұл Үндістаннан белгілі (Батыс Бенгалия ), Тайвань, Жапония, және Қытайдағы ағаштармен байланысатын жерде бук және қарағай отбасылар.

Жеміс денелері болуы мүмкін паразиттелген қалыптар арқылы Sepedonium ampullosporum, S. laevigatum, және S. хальципори. Жылы Сепедоний инфекциялар, ақ пен ұнтақты сары зең жеміс денесінің бетін жауып тұрады. Саңырауқұлақтар – бұл жәндіктердің бірнеше түрін, соның ішінде қоректік ортаны және өсіру ортасы саңырауқұлақтар Мицетофила балықтары және M. signatoides, және шыбындар сияқты Пегомя винтеми және тұқымдас түрлері Скиофила және Мидаеа. The мақта құйрығы түрлері Sylvilagus brasiliensis Коста-Рикадағы саңырауқұлақтармен қоректену тіркелген.

Habitat and distribution

Harrya chromapes is an ectomycorrhizal species, and its fruit bodies grow singly to scattered on soil. They are usually found in forests containing conifers, Betulaceae and oak in North America. The North American distribution includes eastern Canada south to Georgia and Alabama, including Mexico. It extends west to Michigan and Mississippi. The fruit season extends from late spring to late summer. In Costa Rica, where the species associates with oak, it has been recorded from the Cordillera Talamanca, the Poás and Irazu Volcano. It is also in Guatemala. In Asia, it is known from India (West Bengal), Taiwan, Japan, and in China, where it associates with trees from the beech and pine families.

Fruit bodies can be parasitized by the molds Sepedonium ampullosporum, S. laevigatum, and S. chalcipori. In Sepedonium infections, a white to powdery yellow mold covers the surface of the fruit body. The mushrooms are a food source and rearing habitat for several insect species, including the fungus gnats Mycetophila fisherae and M. signatoides, and flies such as Pegomya winthemi and species of the genera Sciophila and Mydaea. The cottontail rabbit species Sylvilagus brasiliensis has been recorded feeding on the mushrooms in Costa Rica.

Родственные виды

После того, как подосиновик окрашенноногий был открыт наукой и описан, его причисляли к разным родам. По внешним признакам это типичный подосиновик. До сих пор некоторые научные источники да и печатные издания относят его к этой группе.

Подосиновики – группа видов грибов рода лекцинум (обабок). Данный род помимо подосиновиков включает группу подберезовиков. Представители обоих групп являются съедобными грибами.

К подосиновикам относят больше десятка видов. Наиболее распространенные:

подосиновик красный – Leccinum aurantiacum;

подосиновик красно-бурый (желто-бурый) – Leccinum versipelle;

  • подосиновик белый – Leccinum percandidum;
  • подосиновик черночешуйчатый – Leccinum atrostipiatum;

красноголовик сосновый – Leccinum vulpinum;

красноголовик дубовый – Leccinum quercinum;

красноголовик еловый – Leccinum piceinum.

Однако в отличие от своих собратьев у подосиновика окрашенноногого мякоть при разрезе не темнеет. Также споры у него розовые. В том числе поэтому данный вид некоторые источники стали относить к роду тилопил, к которому также принадлежит известный ложный подосиновик – желчный гриб, с которым неопытные грибники путают некоторых виды обабков.

В настоящее время, как уже упоминалось, большинство научных классификаций относят вид подосиновик окрашенноногий к роду гаррия (Harrya).

Описание

Основание ножки хромово-желтое.

Поверхность ножки с розовыми или красноватыми ножками.

Плодовые тела имеют шапки которые сначала выпуклые, а затем расплющиваются в зрелости, достигая диаметра от 3 до 15 см (от 1,2 до 5,9 дюйма). Поверхность крышки от сухой до слегка липкой. Первоначально он бывает розового или розового цвета, затем становится коричневым или розовато-коричневым по мере созревания. Маржа кэп может увеличиваться по мере погашения. В плоть белый и не окрашивается в синий цвет при ушибах или травмах (важный диагностический признак многих видов подберезовиков). У него нет отчетливого запаха или вкуса. Поверхность пор сначала белая, а потом становится розоватой или телесной. Отдельные поры имеют округлую или угловую форму, их количество составляет две или три на миллиметр, а длина трубок составляет 8–14 мм (0,3–0,6 дюйма). Трубки у верхушки ножки вдавлены и почти не прикреплены. В ножка имеет длину 4–14 см (1,6–5,5 дюйма), толщину 1–2,5 см (0,4–1,0 дюйма) и одинаковую ширину по всей длине или с небольшим сужением в любом направлении. Поверхность ножки имеет шелушащуюся текстуру из-за стеблей белого, розового или красноватого цвета. Цвет подстилающей поверхности белый или розоватый, за исключением желтой основы. Грибы съедобный и хороши, но популярны среди насекомых, и поэтому часто заражены личинками.

Споры гладкие и полупрозрачные, длиной до 17 мкм.

В печать спор Сообщалось, что цвет варьируется от розоватого до розовато-коричневого, до розово-коричневого, до бордовый -палевый. Различия в цвете отпечатков спор частично объясняются различиями в содержании влаги при регистрации.Споры от примерно продолговатой до овальной, гладкие, гиалиновый (полупрозрачный) до бледно-коричневого, размер 11–17 на 4–5,5мкм. Они покрыты желатиновой оболочкой. В базидия (споровые клетки) булавовидные, двух- и четырехспоровые, тонкостенные, размером 25–35 на 10–14 мкм. Плевроцистидии (находятся на стенках трубок) имеют примерно цилиндрическую или плавкую форму с закругленными кончиками, их размеры 37–50 на 5–8 мкм. Хейлоцистидии (на краях трубки) имеют форму плавника с центральным вздутием, тонкостенные, размером 23–40 на 6–8 мкм. Caulocystidia на вершине ножки имеют различную форму и размеры: 25–45 на 10–15 мкм; у основания ножки хвостовики имеют размер 30-40 на 7-23 мкм и в основном булавовидные, приблизительно сферические или каплевидные. В крышка кутикулы состоит из одного слоя запутанных гифы толщиной 4–6 мкм.

Несколько химические тесты может использоваться для подтверждения идентификации гриба. Капля сульфат железа (FeSO4) на мякоти приобретает зеленоватый оттенок, а гидроксид калия (КОН) становится коричневым. Кутикула шляпки желтеет с азотная кислота (HNO3) и желтый с гидроксид аммония (NH4ОЙ).

Похожие виды

Плодовые тела Хромапы Гаррии легко идентифицируются в полевых условиях по их розовому цвету, ярко-желтому основанию ножки и красноватым ножкам на ножке. Tylopilus subchromapes похожий вид встречается в Австралии.Tylopilus Ballouii имеет более оранжевую шляпку и не имеет характерной хромово-желтой ножки.Гаррия атрицепс является близкородственным редким видом из Коста-Рики. В отличие от своего более распространенного родственника, у него нет красноватого цвета на ножках ножки и он имеет черную шляпку, хотя у него такое же желтое основание ножки.

Taxonomy

The species was first described scientifically by American mycologist Charles Christopher Frost as Boletus chromapes. Cataloging the bolete fungi of New England, Frost published 22 new bolete species in that 1874 publication. Rolf Singer placed the species in Leccinum in 1947 due to the scabrous dots on the stipe, even though the spore print color was not typical of that genus. In 1968, Alexander H. Smith and Harry Delbert Thiers thought that Tylopilus was a more appropriate fit as they believed the pinkish-brown spore print—characteristic of that genus—to be of greater taxonomic significance. Other genera to which it has been shuffled in its taxonomic history include Ceriomyces by William Alphonso Murrill in 1909, and Krombholzia by Rolf Singer in 1942; Ceriomyces and Krombholzia have since been subsumed into Boletus and Leccinum, respectively. Additional synonyms include Tylopilus cartagoensis, described by Wolfe & Bougher in 1993, and a later combination based on this name, Leccinum cartagoense.

Molecular analysis of large-subunit ribosomal DNA and translation elongation factor 1α showed that the species belonged to a unique lineage in the family Boletaceae, and the genus Harrya was circumscribed to contain both it (as the type species) and the newly described H. atriceps. Javan species referred to Tylopilus pernanus are sister to the Harrya lineage.

The specific epithet chromapes is Latin for “yellow foot”. It is commonly known as the “yellowfoot bolete” or the “chrome-footed bolete”.

Taxonomy

The species was first described scientifically by American mycologist Charles Christopher Frost as Boletus chromapes. Cataloging the bolete fungi of New England, Frost published 22 new bolete species in that 1874 publication. Rolf Singer placed the species in Leccinum in 1947 due to the scabrous dots on the stipe, even though the spore print color was not typical of that genus. In 1968, Alexander H. Smith and Harry Delbert Thiers thought that Tylopilus was a more appropriate fit as they believed the pinkish-brown spore print—characteristic of that genus—to be of greater taxonomic significance. Other genera to which it has been shuffled in its taxonomic history include Ceriomyces by William Alphonso Murrill in 1909, and Krombholzia by Rolf Singer in 1942;Ceriomyces and Krombholzia have since been subsumed into Boletus and Leccinum, respectively. Additional synonyms include Tylopilus cartagoensis, described by Wolfe & Bougher in 1993, and a later combination based on this name, Leccinum cartagoense.

Molecular analysis of large-subunit ribosomal DNA and translation elongation factor 1α showed that the species belonged to a unique lineage in the family Boletaceae, and the genus Harrya was circumscribed to contain both it (as the type species) and the newly described H. atriceps. Javan species referred to Tylopilus pernanus are sister to the Harrya lineage.

The specific epithet chromapes is Latin for “yellow foot”. It is commonly known as the “yellowfoot bolete” or the “chrome-footed bolete”.

Ботаническое описание

  • Шляпка подосиновика окрашенноногого у молодых грибов выпуклая, по мере роста раскрывается и становится подушковидной, у старых грибов плоской. Края прямые или волнистые.
  • Кожица подосиновика окрашенноногого гладкая, в середине и ближе к краю войлочная, сухая. Цвет: неравномерный, розоватый, иногда с коричневым оттенком, покрыта пятнами желтого, светло-сиреневого, оливкового цвета. Диаметр: 3-11, до 15 см.
  • Нижняя часть шляпки (гименофор) подосиновика окрашенноногого – трубочки широкие, у ножки вдавленные. Цвет: у молодых грибов кремовый, нежно-розовый, по мере роста гриба меняется на буровато-бронзовый, каштановый. Длина трубочек подосиновика окрашенноногого: 13-14 мм. Поры угловатые.
  • Споры подосиновика окрашенноногого продолговато-эллипсоидные. Размер: 12-16 х 4,5-6,5 мкм. Цвет спорового порошка подосиновика окрашенноногого: розовато-, желтовато-коричневый, каштаново-бурый.
  • Ножка центральная, сплошная, округлая, прямая или изогнутая. Цвет ножки подосиновика окрашенноногого: беловато-розовый, кремовый, у основания охристо-желтый – отсюда и название. По всей длине покрыта многочисленными розовыми или красными чешуйками. Высота: 6-12 см., диаметр: 0,8-2 до 2,5 см.
  • Мякоть подосиновика окрашенноногого плотная. Цвет: белый, у основания ножки охристо-желтый. При разрезе цвет не меняет. Вкус и аромат слабо выражены.

Коли ростуть підосичники?

Плодоносить підосичники в різний час:

  • колосовики ростуть з кінця червня і перший тиждень липня, але великою кількістю не відрізняються. До цього періоду плодоношення відносять жовто-бурий підосичники, білий підосичники. Це перші підосичники, які з’являються в лісі.
  • жнівнікі починають з’являтися з середини липня, плодоносять до серпня-вересня і відрізняються багатим урожаєм. До даних видів грибів відносять підосичники черночешуйчатий, підосиковик, обабок дубовий.
  • листопадники з’являються з середини вересня і характерні тривалим періодом плодоношення, аж до жовтневих заморозків. До середини осені відмінно ростуть красноголовік сосновий і красноголовік ялиновий, адже хвойна підстилка в місці їх зростання досить довгий час вберігає міцелій і вже підросли грибочки від холоду.

Таксономия

Вид был первым описанный с научной точки зрения американским микологом Чарльз Кристофер Фрост так как Подберезовики. Каталогизация грибов подберезовика Новая Англия, Frost опубликовал в этой публикации 1874 года 22 новых вида подберезовиков.Рольф Сингер поместил вид в Leccinum в 1947 году из-за шероховатых точек на ножке, хотя печать спор окраска не была типичной для этого рода. В 1968 г. Александр Х. Смит и Гарри Делберт Тьер думал, что Тилопил было более подходящим вариантом, поскольку они считали, что розовато-коричневый отпечаток спор – характерный для этого рода – более значительный таксономический значимость. Другие роды, к которым он был перемещен в своей таксономической истории, включают: Цериомицеты к Уильям Альфонсо Муррилл в 1909 г., и Krombholzia к Рольф Сингер в 1942 г .;Цериомицеты и Krombholzia с тех пор были включены в Подберезовик и Leccinum, соответственно. Дополнительные синонимы включают Tylopilus cartagoensis, описанный Wolfe & Bougher в 1993 г., и более поздняя комбинация, основанная на этом имени, Leccinum cartagoense.

Молекулярный анализ большой субъединицы рибосомная ДНК и коэффициент продольного удлинения 1α показали, что этот вид принадлежал к уникальной линии в семействе Боровиковые, а род Harrya был ограничен, чтобы содержать и то, и другое (как типовой вид ) и недавно описанный H. atriceps. Яванские виды упоминаются Tylopilus pernanus находятся сестра к Harrya происхождение.

В специфический эпитет хромапы является латинский за «желтую ногу». это обычно известный как “желтоногий гриб” или «подросский гриб».

Красноголовець помилковий – опис і фото. Як відрізнити підосичники?

Гриб підосичники – не тільки один з найкрасивіших грибів, але й найбезпечніший. Майже всі без винятку підосичники їстівні, і знаючи гриби в обличчя, їх можна збирати сміливо, не боячись отруєнь. Хоча в Північній Америці були зареєстровані випадки отруєння сирими і вареними підосичники, на даний момент немає точної інформації, які з видів красноголовців, що ростуть в Америці, отруйні.

І все ж у грибників виникають питання, чи буває помилковий підосичники, як він виглядає і як відрізнити їстівний підосичники від помилкового. Насправді, помилкових красноголовців не існує. Єдине, підосичники можна сплутати з жовчним грибом (горчаком), який в принципі не схожий на справжнього Красноголовики.

Жовчний гриб має гіркий смак, рожевіє або буріє на зрізі і має буру сіточку на ніжці. Красноголовець ж має приємний смак, чорні лусочки на ніжці і синіє на зрізі.

Нижче представлено фото неїстівного жовчного гриба. Читайте докладніше про те, як відрізнити жовчний гриб в цій статті.

жовчний гриб

References[]

  1. Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  2. Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  3. Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  4. Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  5. Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  6. Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  7. ↑ Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  8. Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  9. ↑ Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  10. Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  11. Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  12. ↑ Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  13. ↑ Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  14. Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  15. Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  16. ↑ Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  17. ↑ Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  18. Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  19. Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  20. Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  21. Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  22. Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  23. Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  24. Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  25. Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named
  26. Cite error: Invalid tag; no text was provided for refs named

Taxonomy

The species was first described scientifically by American mycologist Charles Christopher Frost as Boletus chromapes. Cataloging the bolete fungi of New England, Frost published 22 new bolete species in that 1874 publication.Rolf Singer placed the species in Leccinum in 1947 due to the scabrous dots on the stipe, even though the spore print color was not typical of that genus. In 1968, Alexander H. Smith and Harry Delbert Thiers thought that Tylopilus was a more appropriate fit as they believed the pinkish-brown spore print—characteristic of that genus—to be of greater taxonomic significance. Other genera to which it has been shuffled in its taxonomic history include Ceriomyces by William Alphonso Murrill in 1909, and Krombholzia by Rolf Singer in 1942;Ceriomyces and Krombholzia have since been subsumed into Boletus and Leccinum, respectively. Additional synonyms include Tylopilus cartagoensis, described by Wolfe & Bougher in 1993, and a later combination based on this name, Leccinum cartagoense.

Molecular analysis of large-subunit ribosomal DNA and translation elongation factor 1α showed that the species belonged to a unique lineage in the family Boletaceae, and the genus Harrya was circumscribed to contain both it (as the type species) and the newly described H. atriceps. Javan species referred to Tylopilus pernanus are sister to the Harrya lineage.

The specific epithet chromapes is Latin for “yellow foot”. It is commonly known as the “yellowfoot bolete” or the “chrome-footed bolete”.

Как собирать

Подосиновик окрашенноногий радует любителей тихой охоты с июля до начала октября. Однако первые немногочисленные его представители появляются уже в июне. И вплоть до первых заморозков его удается найти.

Так как гриб является условно-съедобным, то при заготовке подосиновика окрашенноногого свой выбор следует остановить лишь на молодых и здоровых экземплярах, при отсутствии плесени и следов гниения. К тому же с возрастом у большинства грибов происходят нежелательные изменения в мякоти да и вкусовые качества страдают.

Также к недостаткам подосиновика окрашенноногого относят то, что он часто поражается насекомыми, их личинками и различными вредителями. Поэтому грибы еще на стадии сбора тщательно осматривают.

Найденный гриб ни в коем случае не следует срывать, так как в таком случае повреждается грибница. Срез подосиновика окрашенноногого производят, используя острый нож. В таком случае и на будущий год на данном месте обеспечен урожай грибов.

Помимо этого следует обратить внимание, что грибы склонны накапливать в себе всевозможные токсины и тяжелые металлы из почвы. Поэтому для сбора нужно выбирать экологически чистые места, вдали от промышленных предприятий, дорог и т.д

Taxonomy

The species was first described scientifically by American mycologist Charles Christopher Frost as Boletus chromapes. Cataloging the bolete fungi of New England, Frost published 22 new bolete species in that 1874 publication.Rolf Singer placed the species in Leccinum in 1947 due to the scabrous dots on the stipe, even though the spore print color was not typical of that genus. In 1968, Alexander H. Smith and Harry Delbert Thiers thought that Tylopilus was a more appropriate fit as they believed the pinkish-brown spore print—characteristic of that genus—to be of greater taxonomic significance. Other genera to which it has been shuffled in its taxonomic history include Ceriomyces by William Alphonso Murrill in 1909, and Krombholzia by Rolf Singer in 1942;Ceriomyces and Krombholzia have since been subsumed into Boletus and Leccinum, respectively. Additional synonyms include Tylopilus cartagoensis, described by Wolfe & Bougher in 1993, and a later combination based on this name, Leccinum cartagoense.

Molecular analysis of large-subunit ribosomal DNA and translation elongation factor 1α showed that the species belonged to a unique lineage in the family Boletaceae, and the genus Harrya was circumscribed to contain both it (as the type species) and the newly described H.atriceps . Javan species referred to Tylopilus pernanus are sister to the Harrya lineage.

Как отличить подосиновик окрашенноногий от ложного

Главными отличительными признаками являются:

  • В отличие от подосиновика окрашенноногого, который растет у корней исключительно березы, сосны и дуба, подберезовик ложный можно встретить и у других видов деревьев, а также возле гнилых пней, на сгнившей древесине.
  • Шляпка желчного гриба коричневых оттенков, а у подосиновика розоватая.
  • В отличие от подосиновика окрашенноногого, у которого ножка у основания ярко-желтая и покрыта мелкими розовыми чешуйками, у горчака ножка имеет сетчатый рисунок, напоминающий белый гриб, только темного цвета.
  • На поверхности подберезовика ложного отсутствуют насекомые, так как их не привлекает его горький вкус.

Как хранить

Подосиновик окрашенноногий, как и большинство подосиновиков, – гриб универсальный и способен порадовать своим вкусом и ароматом любителей и ценителей грибной кулинарии в любых видах заготовок: его солят, маринуют, замораживают, сушат.

При мариновании благодаря присутствию в маринаде уксуса подосиновик окрашенноногий сохраняет свой цвет, не темнеет, поэтому предварительное замачивание в растворе лимонной кислоты не требуется.

Самым не хлопотным видом заготовки подосиновика окрашенноногого на зиму является сушка. Подготовленные грибы предварительно замачивать не нужно, достаточно их нанизать на нитку и подвесить на открытом воздухе.

Description[]

Template:Multiple image

The fruit bodies have caps that are initially convex before flattening out in maturity, reaching diameters between Template:Convert. The cap surface is dry to slightly sticky. It is initially pink to rose-colored, fading to tan or pinkish tan in maturity. The cap margin may curl upward in maturity. The flesh is white, and does not stain blue when it is bruised or injured (an important diagnostic feature of many bolete species). It does not have any distinct odor or taste. The pore surface is initially white before becoming pinkish to flesh-colored in age. The individual pores are circular to angular, numbering two or three per millimeter, while the tubes are Template:Convert long. Tubes near the top of the stipe are depressed and almost free from attachment. The stipe measures Template:Convert long by Template:Convert thick and is equal in width throughout its length, or with a slight taper in either direction. The stipe surface has a scurfy texture from scabers that are colored white, pink or reddish. The underlying surface color is white or pinkish except for the yellow base. The mushrooms are edible and good, but popular with insects, and so are often infested with maggots.

File:Harrya chromapes 223007.jpg

Spores are smooth and translucent, measuring up to 17 µm long

The spore print has been reported as ranging in color from pinkish, to pinkish-brown, to rosy brown, to vinaceous-fawn. The variation in spore print color results in part from differences in moisture content when recorded.Spores are roughly oblong to oval, smooth, hyaline (translucent) to pale brown, and measure 11–17 by 4–5.5 µm. They are covered in a gelatinous sheath. The basidia (spore-bearing cells) are club-shaped, two- and four-spored, thin-walled, and measure 25–35 by 10–14 µm. Pleurocystidia (found on the tube walls) are roughly cylindrical to fuse-shaped with rounded tips, and measure 37–50 by 5–8 µm. Cheilocystidia (on the tube edges) are fuse-shaped with a central swelling, thin-walled, and measure 23–40 by 6–8 µm. Caulocystidia at the top of the stipe have various shapes and dimensions of 25–45 by 10–15 µm; at the stipe base, the caulocystidia are 30–40 by 7–23 µm and are mostly club-shaped to roughly spherical to tear-shaped. The cap cuticle comprises a single layer of tangled hyphae that are 4–6 µm thick.

Several chemical tests can be used to confirm the identify of the mushroom. A drop of ferrous sulfate (FeSO4) on the flesh turns it greenish, while potassium hydroxide (KOH) turns it brown. The cap cuticle turns yellow with nitric acid (HNO3), and yellow with ammonium hydroxide (NH4OH).

Similar species

Fruit bodies of Harrya chromapes are readily identified in the field by their rosy color, bright yellow stipe base, and reddish scabers on the stipe. Tylopilus subchromapes is a similar species found in Australia.Tylopilus ballouii has a more orangish cap and lacks the distinctive chrome-yellow stipe base.Harrya atriceps is a closely related rare species from Costa Rica. In contrast to its more common relative, it lacks reddish color in its stipe scabers and has a black cap, although it has a similar yellow stipe base.

Habitat and distribution

Harrya chromapes is an ectomycorrhizal species, and its fruit bodies grow singly to scattered on soil. They are usually found in forests containing conifers, Betulaceae and oak in North America. The North American distribution includes eastern Canada south to Georgia and Alabama, including Mexico. It extends west to Michigan and Mississippi. The fruit season extends from late spring to late summer. In Costa Rica, where the species associates with oak, it has been recorded from the Cordillera Talamanca, the Poás and Irazu Volcano. It is also in Guatemala. In Asia, it is known from India (West Bengal), Taiwan, Japan, and in China, where it associates with trees from the beech and pine families.

Fruit bodies can be parasitized by the molds Sepedonium ampullosporum, S. laevigatum, and S. chalcipori. In Sepedonium infections, a white to powdery yellow mold covers the surface of the fruit body. The mushrooms are a food source and rearing habitat for several insect species, including the fungus gnats Mycetophila fisherae and M. signatoides, and flies such as Pegomya winthemi and species of the genera Sciophila and Mydaea. The cottontail rabbit species Sylvilagus brasiliensis has been recorded feeding on the mushrooms in Costa Rica.

Среда обитания и распространение

Хромапы Гаррии является эктомикоризный разновидность, и его плодовые тела растут по отдельности или разбросаны по земле. Обычно они встречаются в лесах, содержащих хвойные породы, Betulaceae и дуб в Северной Америке. Распространение в Северной Америке включает восточную Канаду к югу от Грузия и Алабама, включая Мексику. Он простирается на запад до Мичиган и Миссисипи. Сезон фруктов длится с конца весны до конца лета. В Коста-Рика, где вид ассоциируется с дубом, отмечен с Кордильера Таламанка, то Поас и Вулкан Ирасу. Это также в Гватемала. В Азии известен из Индии (Западная Бенгалия ), Тайвань, Япония, и в Китае, где он ассоциируется с деревьями из бук и сосна семьи.

Плодовые тела могут быть паразитированный по формам Сепедониум ампулоспорум, С. laevigatum, и S. chalcipori. В Сепедониум инфекции, поверхность плодового тела покрывается белой или порошкообразно-желтой плесенью. Грибы являются источником пищи и средой разведения нескольких видов насекомых, в том числе грибные комары Mycetophila fisherae и M. signatoides, и мухи Такие как Пегомья Винтхеми и виды родов Sciophila и Mydaea. В кролик разновидность Sylvilagus brasiliensis был зарегистрирован кормление грибами в Коста-Рике.

Противопоказания

Какой бы ни был полезный продукт и какими бы гастрономическими качествами он ни обладал, перед употреблением всегда нужно учитывать не только полезные свойства подосиновика окрашенноногого и противопоказания, которыми он обладает

С осторожностью гриб рекомендуют употреблять при заболеваниях:

  • желудка,
  • печени и желчного пузыря,
  • почек,
  • кишечника.

А в стадии обострения лучше вообще исключить блюда с подосиновиком окрашенноногим из рациона. В любом случае не лишним будет предварительная консультация с врачом, которому доверяете.

Помимо этого противопоказанием подосиновика окрашенноногого являются:

  • наличие аллергии на грибы,
  • беременность,
  • период лактации.

При склонности к аллергическим реакциям нужно проявить осторожность и включать подосиновик окрашенноногий в питание постепенно, начиная с небольшого количества. Также возможна индивидуальная непереносимость

Поскольку грибы – продукт достаточно тяжелый для пищеварительной системы, то их не рекомендуют давать детям до 7 лет.

Литература:

Янсен Пелле. Всё о грибах

Среда обитания

Подосиновик окрашенноногий распространен в зоне умеренного климата восточной части Северной Америки (США, Канада), а также на Коста-Рике, в Шотландии, странах Восточной Азии (Китай, Япония). На территории СНГ довольно редок, ареал распространения: Восточная Сибирь (предгорья Восточных Саян) и регионы Дальнего Востока (Хабаровский и Приморский край, Еврейский автономный округ, Курильские острова, Камчатка). Предпочитает сухие почвы.

Где растет подосиновик окрашенноногий? Гриб образует партнерский союз (симбиоз с корнями растения) главным образом с березой и сосной, реже дубом, поэтому его можно встретить у корней этих деревьев.

Где собирают подосиновик окрашенноногий? Его можно встретить везде, где растут березы, сосны или дубы. Обычно это лиственные (дубовые, березовые) и смешанные леса.

Сипаттама

Стип негізі хром сары.

Стиптің бетінде қызғылт немесе қызыл түсті қынаптар бар.

Жеміс денелері бар қақпақтар 3-тен 15 см-ге дейінгі диаметрге жететін (1,2 және 5,9 дюймге дейін) бастапқыда дөңес. Қақпақтың беті құрғақ, сәл жабысқақ болады. Бастапқыда ол қызғылт-қызғылт түстерге дейін, жетілу кезінде сарғыш немесе қызғылт-сары түске боялған. Жетілу кезінде қақпақ шегі жоғары қарай бұралуы мүмкін. The ет ақ түсті, ол көгергенде немесе жарақат алғанда көк түске боялмайды (көптеген болет түрлерінің маңызды диагностикалық ерекшелігі). Оның ерекше иісі немесе дәмі жоқ. Тері тесігі жасында қызғылт түске боялғанға дейін ақ түсті. Жеке тесіктер дөңгелек-бұрыштық, миллиметріне екі-үшеу болады, ал түтіктердің ұзындығы 8-14 мм (0,3-0,6 дюйм). Стипенің жоғарғы жағындағы түтіктер депрессияға ұшырайды және бекітілуден дерлік босатылады. The стип қалыңдығы 4-14 см (1,6-5,5 дюйм) қалыңдығы 1-2,5 см (0,4-1,0 дюйм) қалыңдығына ие және ені бойынша бүкіл ұзындыққа тең немесе екі бағытта да аздап конустық болады. Стип беті ақ, қызғылт немесе қызыл түске боялған қылшықтардан жасалған құрылымды. Беттің негізгі түсі сары түстерден басқа ақ немесе қызғылт. Саңырауқұлақтар жеуге жарамды және жақсы, бірақ жәндіктермен танымал, сондықтан көбінесе құрттарды жұқтырады.

Споралар тегіс және мөлдір, олардың ұзындығы 17 мкм дейін

The споралық баспа түсі қызғылт-қызғылт-қызғылт-қоңырға дейін, қызғылт қоңырға дейін жүзімді -аққұба. Споралық баспа түсінің өзгеруі ішінара жазылған кезде ылғал құрамындағы айырмашылықтардан туындайды.Споралар шамамен сопақша пішінді, тегіс, гиалин (мөлдір) ақшыл қоңырға дейін және 11-17-ді 4-5,5-ке дейін өлшеңізµм. Олар желатинді қабықпен жабылған. The басидия (споралы жасушалар) дөңгелек тәрізді, екі және төрт споралы, жұқа қабырғалы, өлшемдері 25-35 – 10-14 мкм. Плевроцистидия (түтік қабырғаларында кездеседі) дөңгелек ұштары бар сақтандырғыш тәрізді цилиндр тәрізді және өлшемдері 37-50-ден 5-8 мкм. Хейлоцистидия (түтік шеттерінде) сақтандырғыш тәрізді, орталық ісінуі бар, жұқа қабырғалары бар және 23-40 – 6-8 мкм өлшейді. Стриптің жоғарғы жағындағы каулоцистидияның әртүрлі формалары мен өлшемдері 25-45-тен 10-15 мкм-ге дейін болады; ступ негізінде каулоцистидиялар 30-40-тан 7-23 мкм-ге дейін және көбінесе клуб тәрізді, сфералық тәрізді, жыртылған тәрізді. The қақпақ кутикуласы шатастырылған бір қабатты құрайды гифалар қалыңдығы 4-6 мкм.

Бірнеше химиялық сынақтар саңырауқұлақтың идентификациясын растау үшін қолдануға болады. Бір тамшы темір сульфаты (FeSO4) еті оны жасылға айналдырады, ал калий гидроксиді (KOH) оны қоңырға айналдырады. Капикула сарыға айналады азот қышқылы (HNO3), және сары аммоний гидроксиді (NH4OH).

Ұқсас түрлер

Жеміс денелері Гарриа хромаптары өрісте олардың қызғылт түсімен, ашық сары стип негізімен және стиптегі қызыл-қызыл қабыршақпен оңай анықталады. Тиллопилус субхромапалары – Австралияда кездесетін ұқсас түр.Tylopilus ballouii қызғылт сары қақпағы бар және ерекше хром-сары стип негізі жоқ.Гарриа атрицепсі Коста-Рикадан сирек кездесетін сирек кездесетін түрлер. Жиі кездесетін туыстарынан айырмашылығы, оның қылшықтарында қызыл түс жоқ, қара түбі бар, бірақ оның сары түбі ұқсас болса да.

Де ростуть підосичники (Красноголовики)?

Гриб підосичники – це один з найпоширеніших грибів, улюбленець грибників всій помірній лісової зони Євразії та Північної Америки. Кожен вид підосичники має одного або декількох мікоризних партнерів-дерев певного виду, з корінням якого знаходиться в тісному симбіозі. Таким чином, підосичники ростуть не тільки під осиками, а й під іншими деревами: ялинами, березами, дубами, буками, тополями, вербами.

Гриби Красноголовики часто ростуть невеликими групами, але нерідко зустрічаються поодинці. Віддають перевагу вологим, ниці листяні і змішані ліси, тінисті зарості, зустрічаються на зарослих травою, чорницею і папороттю пролісках, у моху і по узбіччях лісових доріг.

Поделитесь в социальных сетях:FacebookX
Напишите комментарий